Випуск 1. Горе і зцілення

У вітальні моїх бабусі й дідуся в Мезʼєрі у північно-східній Франції неможливо було не помітити цього фото, виставленого на модерному буфеті в товаристві дитячих поробок. Я любила подовгу роздивлятися знімок, ніби це допомогло б розвіяти його таємничий ореол. У них удома це було єдине фото, виставлене на огляд, — шпаринка в минуле життя моєї бабусі Жені. Хай скільки часу минуло, її все одно було легко впізнати в молодій жінці, вбраній у яскраво-салатову сукню ручного шиття.

Цей кольоризований вручну груповий портрет, застиглий образ далекої й недосяжної юності, випромінює урочистість і ніжність. Пригадую, як просила бабусю розповісти про інших двох жінок, що позують із нею. У центрі, вбрана в насичено-синю сукню, — Оля, бабусина молодша сестра, а по праву руку від неї, у рожевій квітчастій сукні, — Женина нерозлучна подружка Аліссія. Біля буфету, де за склом зберігалося безцінне зображення, стояв круглий стіл, повен зелених рослин, віддано виплеканий бабусею такий собі хатній сад.

Женю, ти так ніколи й не змогла повернутися додому. 

Війною — і коханням — віднесло тебе у Францію наприкінці 1945 року.

Березень 1920-го чи 1921-го. Євгенія Ларіонівна Шкель, яку вдома лагідно звали Женею, народилася в Малійках на українському Поліссі в буремні часи. Її дитинство припало на сталінську диктатуру — період страшного терору, кривавих чисток і Голодомору. Женя жила зі своєю матірʼю Єфросинією та молодшою сестрою Олею. Їхнього батька було «розкулачено», він передчасно помер ще до Другої світової війни. 

Травень 1942 року. Женю забрали в остарбайтерки — відірвали від родини й вивезли як робочу силу в нацистську Німеччину. Разом із сотнею інших жінок і дівчат з їхнього села Женю товарним потягом доправили в Тюрингію, де змусили працювати на збройному заводі поблизу хутора Байроде. Там вона й познайомилася з Людовіко Німісом, солдатом фріульського походження, який отримав французьке громадянство за лічені дні до призову у військо. Коли союзники звільнили Тюрингію від нацистів у 1945 році, Женя поїхала з Людовіко до Франції, щоби вберегтися від примусової репатріації до СРСР.

Женю, як ти носила все це в собі без змоги поділитися з найближчими?

У жовтні 2022 року, під час мого другого приїзду до Жениних рідних Малійок, мені трапилася оригінальна фотокартка, з якої було зроблено цей портрет. Оля обрала маленьке чорно-біле фото зі свого альбому, замовила збільшену копію й ручну кольоризацію, щоб надіслати старшій сестрі за «залізну завісу». На звороті дещо урочистого студійного знімка є напіввицвілий напис Олиною рукою, де сказано, що фото зроблено 1938 року з нагоди випуску зі школи. 

Женю, на тому фото тобі вісімнадцять, і все твоє життя ще попереду.

Женя відійшла у вічність 1998 року у Франції, Оля — 2016-го в Україні.

Переклала з англійської Ольга Любарська