Випуск 2. Вода

Влодзімєж Пухальскі (1909–1979) був родом із Великих Мостів, що недалеко від Львова. Із 1931 року навчався у Львівській політехніці на рільничо-лісовому відділі в Дублянах. Спостереження за природою та її фотографування практикував ще в юному віці: перший фотоапарат йому подарував дідусь. Імовірно, далі Пухальскі розвивав свою техніку в майстерні відомого львівського фотографа Вітольда Ромера — і став вправним фотографом-натуралістом.

Спадщина Пухальского — це тисячі фотографій дикої природи, птахів, тварин. Але є серед його доробку знімки, хоч і нечисленні на тлі решти колекції, на яких зафіксовано Львів 1930-х років.

Що вирізняє міську фотографію Пухальского від інших знімків міжвоєнного Львова? Здавалося б, він фіксує відомі місця, знані архітектурні об’єкти — старі чи нові. Та якщо придивитись уважніше, схоже, що не так архітектура чи її елементи були у фокусі фотографа, як світло і тінь у різний час доби й пори року. Парки, стежки, дерева, лавки, вода, небо, панорами міста (неодмінно з-за гілок дерев), перспективи вулиць — ось що цікавило його найбільше.

Львівська колекція Пухальского не є вуличною фотографією в класичному розумінні. На цих знімках майже немає людей. Дослідник польської фотографії Адам Собота стверджує, що Пухальскі «вишукував кадри, які показували Львів як місто-сад».

На знімках, які ми тут публікуємо, — один з оновлених міських просторів 1930-х: відкритий басейн у місцевості Залізна Вода на південній околиці Львова. Раніше на цьому місці була водойма, так званий став Камінського, де мешканці міста купалися ще з 1880-х років. У 1903 році місто викупило маєток родини Камінських разом зі ставом. Став використовували аж до 1931 року, а тоді закрили через невідповідність санітарним нормам. У 1933 році, попри економічну кризу у світі й Польщі зокрема, місто за підтримки центральної влади інвестувало в переобладнання простору та створення відкритого басейну.

Імовірно, Пухальскі зробив ці фото після 1934 року. Частину з них знято літнього ранку — мабуть, ще до відкриття басейну для відвідувачів, між восьмою та дев’ятою (відкривався басейн о 9:00). Ще частину — вже опівдні (чи того самого дня — невідомо), з відвідувачами. На фото бачимо чоловіків, жінок і дітей разом. У 1936 році, описуючи новий рекреаційний простір у Львові, місцеві інженери вказували, що він не поділяється на чоловічу й жіночу зони, як було заведено до того, оскільки такий поділ «тепер не практикується».

У Львові будували паралельно два басейни: на Залізній Воді й на Замарстинові. Однак в об’єктив Пухальского потрапив лише той, що в Залізній Воді, одній із найелітніших частин міста. Замарстинів натомість донедавна був селом, що примикало до північної, Жовківської дільниці міста, і, згідно з планом «Великого Львова», став його адміністративною частиною вже в міжвоєнний період. Упродовж ХІХ століття й до початку Другої світової війни міські інвестиції доходили сюди неохоче. Якщо розглядати всю львівську колекцію Пухальского як такий собі прохід по місту, то помітно, що північні — бідніші — дільниці міста не входили в його маршрут.

Фотографуючи Львів, Пухальскі наче йшов зеленим кільцем — «корсо», — яке у формі підкови об’єднувало зелені простори Львова зі сходу через південь на захід, але не північ. Басейн поруч із парком Залізна Вода прилягав до цього кільця. Фотографії Пухальского показують цей простір у пейзажі пагорбів Снопкова й парку Залізна Вода, а на горизонті видніють павільйони тодішніх Східних торгів (Targi Wschodnie) над Стрийським парком.

Кілька фотографій Пухальcкого з цієї серії зображують стрибки чоловіка з вишки у воду. Це одразу відсилає до фільму його вчителя Вітольда Ромера «Вода», який приблизно в той же період, із другої половини 1930-х, знімали в тому ж басейні. Пухальскі зловив момент, коли чоловік ще перебуває в повітрі, наче птах, а кадри з фільму Ромера — ніби продовження цього стрибка, де людина вже зустрічається з водою, пірнаючи в неї.

Подібність сюжетів у двох фотографів навряд чи була випадковою — радше закономірною. Вода в міському ландшафті, особливо у взаємодії з людиною, була поширеним мотивом міжвоєнної фотографії. Фотографи фіксували сучасну їм архітектуру нових басейнів, документували використання цих просторів як нової форми дозвілля, що поєднувалася з модою на спорт і фізичну культуру. А на знімках Пухальского ще й природний ландшафт, що оточував водойму, був не менш важливим.

Про львівську серію Пухальского не писали у фотографічних часописах. Схоже, автор не подавав ці знімки на конкурси чи виставки. На відміну від його ж мисливської чи природничої фотографії, ця частина доробку досі залишається на маргінесі, маловідомою та недослідженою. Хоча саме через об’єктив Влодзімєжа Пухальского відкривається зелене місто — у його світлотінях, на перетині урбанізму й природи.