Цецилія Клафтен (1881–1942). Праця задля кращого завтра
Цецилія Клафтен, освітянка-новаторка, докорінно змінила освіту єврейських дівчат у міжвоєнному Львові. Біологиня за освітою, після Першої світової війни вона присвятила себе соціальній роботі й заснувала ремісничу школу, яка дала молодим жінкам можливість будувати самостійне життя. Праця Цецилії Клафтен здобула міжнародне визнання. Однак завершується її життєпис трагічно, у роки Голокосту. Цей есей оповідає історію діячки, яка відстоювала гідність попри все.
Колишня реміснича школа для дівчат Цецилії Клафтен розташована всього за вулицю від мого офісу. Багато разів, виходячи по каву, я минала будинок, де тепер майстерні технікуму легкої промисловості, та лише почавши досліджувати біографію Клафтен, глянула вгору. Схоже, ім’я діячки, яка свого часу ініціювала й успішно втілювала масштабні проєкти практичної освіти для єврейської молоді, після двох окупацій і Голокосту було цілковито стерте з фасаду Львова.
Цецилія Клафтен, одна з найвідоміших єврейських постатей міжвоєнного Львова, застала кілька епох. Вона народилася й навчалася в Габсбурзькій Галичині, де завдяки подвійній емансипації — жіночій і єврейській — змогла отримати немислиму для попередніх поколінь єврейок біологічну освіту в університеті. Зрілість припала на період стрімких перебудов міжвоєнної Польщі, і руйнівні наслідки Першої світової війни змусили Цецилію переорієнтуватися з наукової кар’єри біологині на громадську діяльність і освіту для молоді. Освіченість, амбітність і талант керівниці забезпечили успішну кар’єру у сфері єврейської освіти. Проте після 1939 року всі проєкти й плани було зруйновано спершу радянською, а потім німецькою окупаціями.
Цецилія, у дівоцтві Байґель, приїхала на навчання з Тернополя до Львова 1896 року, п’ятнадцятилітньою підліткою, і готувалася скласти випускні іспити екстерном. Вона утримувала себе сама, даючи приватні уроки. Львів кінця ХІХ століття перебував на піку економічного розвитку, у місті активно розбудовували інфраструктуру. Зміни були помітні скрізь: високі сецесійні кам’яниці виростали в нових районах, електричний трамвай, який почав ходити за два роки до приїзду Цецилії, дратував містян швидкістю й галасом, з’являлись елегантні сучасні кафе. Місто нагадувало двигун, що набирає обертів. Чи було там комфортно єврейській дівчині з провінції? Навряд чи вона асоціювала себе з єврейськими бізнес-елітами, власниками кам’яниць. Але так само малоймовірно, що їй були близькі старі єврейські квартали Жовківського передмістя, загрузлі в бідності, куди модерні нововведення діставалися повільно.
Цецилія Байґель почала свій шлях з науки: здобула докторат із біології в Університеті Яна Казимира, потім працювала лаборанткою й асистенткою в Інституті зоології та порівняльної анатомії під керівництвом професора Юзефа Нуссбаума-Гіляровича. Якийсь час вона була колегою професора Рудольфа Вайґля. Вочевидь, заробітків лаборантки не вистачало на життя у Львові, тому Цецилія додатково викладала у львівській Торговельній школі й у приватній гімназії. Ще до війни вона вийшла заміж за інженера Александра Клафтена, який невдовзі загинув. Цецилії залишилося чоловікове прізвище: у польській пресі її називали «Др. Клафтенова». Заміж вона більше не виходила.
Переломним етапом в історії Галичини, а заразом і в біографії Цецилії Клафтен, стала Перша світова війна. У 1914 році Львів опинився під російською окупацією, місто заполонили хвилі біженців, зокрема євреїв. Цецилія, якій тоді було 33 роки, переорієнтувалася з науки на допомогу нужденним. Зокрема, щоб забезпечити працею молодих дівчат, вона за сприяння благодійників, які закупили швейні машинки, організувала майстерні з пошиття одягу.
Після війни постало питання, як знайти системніші стратегії допомоги єврейській спільноті, зокрема молоді. Повоєнний Львів опинився в новій державі — Другій Речі Посполитій. Позаду був досвід Першої світової війни та російської окупації, польсько-українська війна й антиєврейський погром. Саме погром оприявнив хиткість становища єврейської громади, яка, намагаючись зберігати нейтральність у польсько-українському протистоянні, наразилася на звинувачення в зраді. Протягом 1920–1930-х років громада зіткнулася водночас зі зростанням ворожості з боку польських та українських націоналістичних кіл, а згодом і держави, економічними труднощами, обмеженнями на здобуття освіти, бойкотом. Єврейська молодь, травмована війною, розпорошена поміж шкіл і товариств усіх можливих ідеологічних напрямів — сіоністських, лівих, ультраортодоксальних, — не надто розуміла своє місце в новій державі.
Цецилія Клафтен знайшла свою нішу в боротьбі з цією зневірою. Зосередивши зусилля на фаховій освіті, вона заснувала ремісничу школу для єврейських дівчат, яка розташувалась у великому будинку в центрі Львова, на вулиці Пекарській, 9. Курси готували дівчат до майбутнього життя, даючи їм фах для заробітку. За два-три роки можна було здобути освіту з кравецтва, білизнярства чи вишивання. Крім технічних предметів, учениці вивчали юдаїзм та іврит, польську й іноземні мови, історію, гігієну, хімію, яку викладала сама Цецилія, економічну географію, науку про громадянство; займалися співом і гімнастикою. Деякі курси готували до челядничого іспиту, який давав змогу вести ремісничу діяльність; коротші навчали раціонального ведення господарства. Станом на 1927 рік у школі навчалися 369 дівчат.
Клафтен прагнула, щоб усе було на найвищому рівні: у школі викладали відомі вчителі, вироби учениць возили на виставки до Відня й Парижа (частина цих виробів відтворювала традиційне єврейське ремісництво, як-от парохети для синагог). Проєкт реконструкції шкільної будівлі — у стилі ар-деко й згідно з найновішими гігієнічними тенденціями — розробив знаний архітектор-модерніст Юзеф Авін.
Голос Цецилії Клафтен часто звучав у польськомовній та їдишомовній пресі, передвиборчій агітації, інтерв’ю та листах до благодійних організацій. У цих текстах з’являється поняття «продуктивізація» — у ній Цецилія вбачала шлях до покращення суспільства. Єврейські діячі й діячки, інтерналізувавши критику торгівлі як «непродуктивної» праці, намагалися заохотити перехід євреїв до ремесел, землеробства, промисловості. Продуктивізацією називали рух за ремісничу чи іншу «продуктивну» працю серед єврейської молоді — як відповідь на антисемітські закиди про непропорційне представлення євреїв у торгівлі. Цецилія та її однодумці виступали за професійну освіту й стипендії, які допомогли б дівчатам і хлопцям розпочати професійну діяльність. Одним із таких «продуктивних» занять для євреїв вважалося землеробство, і Цецилія Клафтен ініціювала відновлення довоєнної землеробської школи в Лісній Слобідці, невеликому селі біля Коломиї.
У 1936 році в статті для газети «Опінія» вона писала: «Ідея продуктивізації, закріплена й усталена, принесе бажані плоди, коли молодим працівникам не бракуватиме хліба, даху над головою чи одягу, коли вибір професії не буде випадковим, коли вони користуватимуться благами освіти і зможуть довести цю освіту до кінця. Щоб не марнувати сили, щоб молодь не йшла в нікуди, щоб виборола краще завтра — необхідно втілити фонд допомоги молоді в реальних діях». Така візія майбутнього ґрунтувалася на вірі діячки в те, що активна діяльність і низові ініціативи допоможуть виховати покоління євреїв, які знайдуть своє місце в суспільстві.
В одному з інтерв’ю Цецилія Клафтен заявила, що дискусії про емансипацію чи жіноче виборче право видаються надто теоретичними, на відміну від потреби допомагати жінкам самостійно знаходити роботу. Відвідуючи Палестину чи Америку, вона захоплювалася жінками, які працювали нарівні з чоловіками в кібуцах, водили авто, обіймали офісні посади. Саме таких дівчат, які знаходять улюблену працю й можуть заробити нею на життя, вона старалася виховати у своїх школах.
У довідниках і газетних статтях 1930-х років Цецилію Клафтен називали однією з найбільш популярних та улюблених постатей Малопольщі — колишньої Галичини. Це стосувалося не лише єврейського середовища: діячка отримала, зокрема, польську державну нагороду — хрест Polonia Restituta. Той був період розквіту її кар’єри, коли Цецилія масштабувала діяльність до створення мережі ремісничих шкіл для єврейської молоді WUZET.
У квітні 1938 року в Нью-Йорку відбувся величезний конгрес, організований товариством «Об’єднані галицькі євреї Америки». Однією з головних тем був аншлюс Австрії нацистською Німеччиною та складне становище тамтешніх галицьких євреїв. Серед 900 учасників була й Цецилія Клафтен, яку президент США Франклін Рузвельт згадав поміж інших у привітальній телеграмі. А мер Нью-Йорка і губернатор штату Нью-Йорк відвідали конгрес особисто й сфотографувалися з діячкою. На конференції Цецилія розповідала про діяльність мережі шкіл WUZET. Після повернення вона дала інтерв’ю галицькій єврейській письменниці Рахель Ауербах, із захватом розповідаючи про масштаб організації. Цецилію особливо зворушили розпитування американських вихідців із Галичини про рідні містечка, у чому вона вбачала прив’язаність євреїв до землі й потребу у власній батьківщині.
Успіх діяльності Цецилії Клафтен можна пояснити як її вмінням залучати міське й державне фінансування, так і співпрацею з міжнародними інституціями, зокрема з комітетом «Джойнт» у США та Єврейським колонізаційним товариством у Парижі. За текстами чи формальними звітами непросто розгледіти особистість діячки, однак в інтерв’ю можна відчути теплий характер, щире бажання опікуватися молодими людьми й підтримувати контакти з ученицями. Одна з найвідоміших її учениць — Пола Стаут зі Стрия, яка емігрувала спершу до Франції, а потім до США, де стала впливовою дизайнеркою. Під час поїздки до Штатів Цецилія Клафтен демонструвала в ательє Стаут зразки виробів шкільних майстерень і навіть вела перемовини з мережею універмагів Macy’s про потенційне розповсюдження товару.
Біографія Цецилії Клафтен, як і більшості знаних єврейок та євреїв міжвоєнного Львова, завершується трагічним розділом. Цецилію, уже старшу жінку, яка в гетто й далі займалась організацією та допомогою, знищили в Голокості 1942 року. Оскільки діячка була відома американській аудиторії, 1946 року в нью-йоркській їдишомовній газеті «Форвертс» вийшла стаття про її загибель зі свідченням Ріші Вайсбах, подруги, яка свого часу намагалася вивезти сімдесятирічну Цецилію до Варшави. Та відмовилася, заявивши, що її порятунок не матиме значення, коли загинуть усі решта.
Особливого смутку цій трагічній історії додає характер праці Цецилії Клафтен, орієнтованої на розвиток можливостей для молодих людей, на творення світу, де навіть найбідніші, найменш привілейовані зможуть будувати гідне життя. З великої галицької спільноти євреїв вижили нечисленні. Будівля ремісничої школи Цецилії Клафтен досі стоїть у Львові на вулиці Пекарській: після Другої світової війни, за радянських часів, там влаштували майстерні технікуму легкої промисловості. Давню табличку з назвою школи демонтовано, однак слід від неї досі добре помітний на фасаді.
