Випуск 11. Числа

Зазвичай сюжети про вторгнення іншопланетян рясніють НЛО, чудовиськами й вигадливою зброєю. Але не в новому американському серіалі «Єдина» (Pluribus). Тут сценарій інший, тривожніший: людство зливається в єдиний колективний розум. У першому сезоні цю штучну єдність подано як гарантований шлях до щастя, однак ціна такого щастя — людська особистість і свобода вибору. (Рецензія містить спойлери.)

Уявіть прибуття іншопланетян. Попкультура пропонує різні сценарії: летюча тарілка, що викрадає корів світляним променем; армія монстрів, що колонізує планету за допомогою високотехнологічної зброї; мудра цивілізація, що прибуває на Землю передати сакральні знання.

«Єдина», серіал 2025 року від Вінса Ґілліґана, шоуранера популярних і титулованих «Пуститися берега» та «Краще подзвоніть Солу», стартує з іншої точки: вірус — чи, як його називають, «психічний клей» — об’єднує всіх людей у єдиний колективний розум.

Оригінальна назва серіалу відсилає до латинської фрази «E pluribus unum», що означає «З багатьох — єдине». Також це девіз Сполучених Штатів, який можна побачити на державному гербі. Тринадцять літер символізують тринадцять колоній, які боролися проти Сполученого Королівства й стали першими штатами. Утім, в одному з інтерв’ю Ґілліґан сказав, що сюжет варто сприймати не лише в американському контексті, а ширше — як історію про прагнення людства до єдності й щастя. Однак, видається, саме американський культ індивідуалізму відіграє тут ключову роль.

Початок першої серії нагадує знаний роман Карла Сагана «Контакт» (1985): група астрономів отримує повідомлення з космосу. Тільки в серіалі це не креслення транспортного пристрою для встановлення контакту, як у книжці Сагана, а закодований ланцюжок РНК, що виявляється чимсь на кшталт вірусу. Він поширюється серед людства, спричиняючи сотні мільйонів жертв по всьому світу. Решта стають Іншими — колективним розумом, цілковито щасливим після втрати особистостей у процесі, який вони тепер називають Приєднанням.

Як і в інших постапокаліптичних сюжетах, тут є вцілілі: тринадцятеро людей, серед яких головна героїня Керол Стурка, дратівлива й депресивна авторка бестселерів. У її доробку — серія фентезі-книжок «Вітри Вайкаро», що їх читають переважно знуджені жінки середнього віку, і незакінчений «серйозний» роман, на шліфування якого письменниця ніяк не знайде часу між промотурами. Керол зі своєю партнеркою й агенткою Гелен саме повертається з туру додому в Альбукерке, що в штаті Нью-Мексико, коли туди дістається вірус. Гелен гине, Керол опиняється на самоті: усі довкола стали частиною колективного розуму. «Ви у цілковитій безпеці, — кажуть вони. — Ваш добробут для нас на першому місці».

Вони буквально не можуть завдати їй шкоди. Створені не чинити умисного зла жодній живій істоті (886 мільйонів загиблих вважаються «побічними втратами»), Інші можуть служити людям з імунітетом, забезпечуючи їх усім необхідним. Один з уцілілих користується цим на повну: подорожує на президентському літаку, влаштовує вечірки в стилі Джеймса Бонда в розкішних казино Лас-Вегаса. А Керол — ні.

Вона відмовляється приймати філософію Інших — щастя шляхом цілковитої втрати унікальності. У світі «Єдиної» приєднаний індивід володіє всіма знаннями інших: мовами, навичками, особистими й державними таємницями. Оскільки «всі є одним цілим», більше немає ніяких незгод і самотності, конкуренції чи боротьби за владу, ієрархій чи сутичок. То чого сумувати? Схильна до депресії та чорного гумору, вірна власному Я, Керол не хоче мати з новим порядком нічого спільного.

Для Керол втрата людством індивідуальностей — трагедія, накладена на горе втрати коханої людини та необхідність наодинці боротися з внутрішніми й зовнішніми демонами. Вона єдина з дванадцяти вцілілих, яких зустрічає невдовзі після Приєднання, відмовляється примиритися з життям у новому світі (тринадцятий уцілілий, Манусос, з’являється пізніше).

«Єдина» подає ідею «всі стають одним цілим» із сарказмом, а водночас зачіпає знайомі струни. Тільки торік щонайменше два помітні фільми по-різному зверталися до цієї теми. «Грішники» Раяна Куґлера оповідають про двох братів, які борються за свою автентичність — у найширшому сенсі — проти групи вампірів, що наміряються всіх обернути на собі подібних. «Заповіт Енн Лі» Мони Фастволд зосереджується на засновниці релігійної секти шейкерів, які практикували целібат, танці й екстатичне трясіння під час спільних ритуалів. Хоча ці дві історії доходять різних моральних висновків — герої «Грішників» протистоять кровній єдності вампірів, тоді як «Заповіт» прославляє спільноту як сховок від жорстокого світу, — в обох ідеться про суперечність між індивідуальністю й приналежністю.

Надворі середина 2020-х, ми спостерігаємо наслідки змін, принесених соціальними мережами. На початку століття соцмережі обіцяли горизонтальні зв’язки, демократичні трансформації, глобальну взаємодію. Проте зараз вони функціонують як двигуни розколу, використовуючи алгоритми для створення соціальних бульбашок. Соціальна реальність дедалі виразніше позначена ізоляцією, самотністю, невмінням заводити друзів. Дослідники стверджують, що за таких умов люди стають вразливішими до політичного екстремізму, втрачають довіру до демократії. То чому «Єдина» Ґілліґана так наполягає на радикальному індивідуалізмі Керол?

Керол може здаватися неприємною: вона — одна з небагатьох жінок у серіалі, якій дозволено бути похмурою, розумною, тужливою, самотньою, депресивною, іноді відчайдушною. Часом її рішення сумнівні (у контексті не персонажки, яку прекрасно прописано, а самого життя, тож у нас, глядачів, чимало приводів покричати на екран); іноді вона просто дратує. Проте Ґілліґан, автор(к)и сценарію, а насамперед виконавиця ролі Рія Сігорн усе одно наділяють Керол оптимізмом щодо світу, який їй більше не до душі. Вона хоче скасувати Приєднання — врятувати людство від позаземного «вірусу щастя».

Коли її іншопланетна кураторка Зошя пояснює, що Інші якраз і хочуть «врятувати» людство, Керол відповідає: це не порятунок, якщо здійснюється без згоди. Свобода вибору — хай якого поганого вибору — для неї життєво важлива. Керол дратівлива за власним вибором, і цю рису особистості Інші не можуть у неї відібрати, принаймні поки що. Ба більше, серіал демонструє, що всі риси людської особистості, «хороші» чи ні, лежать в основі справжньої близькості. Єдність колективного розуму фальшива, адже стирає все, що робить нас людьми, — зокрема наші вади, неврози й деструктивні звички.

Цей колективний розум, по суті, є тоталітарним. Коли Інші нарешті з’ясовують, як приєднати решту вцілілих, на процес, що може відбутися лише за згодою, погоджується тільки одна людина — молода жінка, яка хоче возз’єднатися із сім’єю. Картина того, як вона втрачає себе, стаючи частиною Інших, — одна з найстрашніших сцен сезону, що розвінчує показну «люб’язність» колективного розуму.

У першій серії є сцена, де Керол і Гелен ще до Приєднання приїжджають в аеропорт і розглядають книжковий стелаж у крамниці: твори Керол стоять на нижніх полицях. Вона багатозначно дивиться на Гелен, киває на книжки і піднімає брови. «Піду візьму жуйку», — каже Гелен. І, перш ніж іти до каси, перекладає новий роман Керол на найпомітніше місце. Колективний розум навіть не обтяжувався б жестами чи натяками: усі індивідуальні дії синхронізовані задля єдиної мети — ефективного функціонування. (Ну й світового панування, звісно.) Але взаємодія Керол із Гелен заснована не на єдності — чи то як пари, чи як бізнес-партнерок, — а на відмінностях. Самостійні особистості, вони поважають одна одну, часом погоджуючись, а часом ні. Керол ненавидить свої книжки, але не проти, щоб вони добре продавалися. Гелен висміює її нарікання, але все одно обіцяє викроїти час у графіку, щоб Керол могла закінчити книжку, яка її надихає.

Краса співіснування різних людей — це те, що іншопланетне вторгнення руйнує; те, за чим Керол у свій видовищний, а іноді незбагненний спосіб тужить і що прагне відновити.

Переклад з англійської re/visions