Випуск 11. Числа

Фотографка Яніна Межецька (1896–1987), як багато інших мисткинь і митців, прагнула знайти «досконалу лінію». Цей пошук спонукав її вивчати руки, їхні жести, творені ними зв’язки між людьми. У роботах Межецької лінії проявляються не лише на папері, а й через працю та турботу.

В есеї «Сай Твомблі: роботи на папері» Ролан Барт запитує: «Як накреслити лінію, що не буде безглуздою?».

Для багатьох митців і мисткинь провести досконалу лінію — найвище поривання. Художниця Аґнес Мартін наголошувала, що процес удосконалення ліній віддзеркалює рух самого життя. На її думку, кожна людина перебуває «на своїй лінії», ідучи власним шляхом: «Коли зробиш один крок, наступний сам собою оприявнюється». Подібно американська художниця Дороті Теннін вважала, що слідує за досконалою лінією: «Прокладаючи лінії, мов канати, через межі реальності, одна за одною, нищиш світ, який створила вчора й зненавиділа сьогодні, — і перед тобою постає новий світ».

Інші митці довірялися процесу: рука, що тримала олівець, сама знаходила шлях. Художниця XX століття Ерна Розенштайн у своїх інтерв’ю, віршах і оповіданнях часто зауважувала, що малювання пов’язане з дотиком. Вона вірила, що олівець сам веде її; можна заплющити очі — і бачити, затулити вуха — і чути. У прагненні досконалої лінії Ерна давала волю своїй руці, а відтак переглядала ескізи.

Так пошук досконалої лінії спонукав до творення графіки, живопису й літератури.

Однак була мисткиня, яку заворожував не результат, а самі рухи рук, що творять. Ці рухи для неї й утілювали пошук досконалої лінії. Вона фіксувала на фотокамеру руки не лише художників, фотографів і письменників, а й робітників, ремісників, навіть дітей. Вважала, що будь-які руки можуть бути руками митця, бути твором мистецтва.

Ідеться про Яніну Межецьку, польсько-єврейську фотографку зі Львова, яка творила з 1920-х до 1980-х років на сході Європи, здебільшого в Україні та Польщі.

На початку 1930-х років Межецька зняла серію, що зображувала жести турботи — як лінії близькості, зв’язки між поколіннями. Через рухи дитячих рук вона показала, як ми слухаємо, взаємодіємо, зближуємось одне з одним.

Руками мисткиня зацікавилася завдяки професії чоловіка: Генрик Межецький був дерматологом і присвятив свій магнум опус аналізу захворювань, що вражають руки робітників. Яніна Межецька створила серію зі 120 чорно-білих фотографій, що демонструють різні шкірні захворювання на робочих руках. Спільна робота подружжя завершилася виходом медичного видання «Робочі руки», що містило ґрунтовний аналіз тогочасних умов праці. Книжка мала на меті революціонізувати дерматологію в Європі.

У 1920–1930-х роках подружжя ретельно документувало результати своїх досліджень. Останній укладений ними альбом вийшов друком 1939 року, напередодні Другої світової війни. Перетворення альбому на європейський довідник із дерматології довелося відкласти — по суті, безстроково.

Після Другої світової Межецька продовжила спроби зафіксувати рухи рук і жести робітників та робітниць. Як фотографка вроцлавської архітектури вона особливо цікавилася людьми, задіяними у відбудові й спорудженні нової реальності, — будівельниками, архітекторами, каменярами.

Подорожуючи Східною Європою, Межецька знімала радянські вуличні ринки: цю серію робіт вона започаткувала ще молодою мисткинею у Львові. Вона фотографувала продавців, досліджуючи їхню міміку й жести, шукаючи спільні риси й закономірності. Привертали її увагу і покупці, особливо ті, чиї руки обережно перебирали товари на прилавках. На професійній основі Межецька документувала мистецькі твори й творчий процес, що передував їхній появі. На її знімках зафіксовано чимало рук за роботою: рук архівістів, кураторів, скульпторів, гончарів, колег мисткині.

Межецька, безперечно, перебувала «на своїй лінії». З кожним новим кроком увиразнювався наступний. Лінії, жести рук перепліталися на кожному етапі.

У книжці «Лінії» британський антрополог Тім Інґолд пише, що «люди, хай що вони роблять, створюють лінії». Він відзначає, що голос, руки, стопи (мовлення, жести, переміщення тіла), а також «усі аспекти повсякденної людської діяльності», об’єднують ці лінії в цілісне дослідницьке поле. Руки Інґолд розглядає і як творчинь ліній, і як їх утілення. Кожен жест, кожна створена лінія вступають у взаємодію з іншими жестами й лініями — і з поверхнею, на якій вони накреслені, або з простором, у якому виконані.

Яніна Межецька свідомо акцентувала на руках за роботою, зображуючи їх у момент творення. Повторювані, виконувані, завмерлі на мить жести. Невидимі нитки, що поєднують дві долоні, пальці, чиї лінії визначають кожен рух. Коли руки творять лінії — у мистецтві, ремеслі чи фізичній праці, — це поєднання породжує ще більше зв’язків.

Лінії, що їх Межецька креслила впродовж своєї кар’єри, завжди були наділені сенсом. Тож, пригадуючи запитання Ролана Барта, можна сказати: її лінії ніколи не були «безглуздими», їхнє завдання — об’єднувати людей через працю, турботу й мистецтво. За допомогою камери Межецька творила лінії, що розбігалися врізнобіч, із руками в центрі композиції. На фотографіях, що нерідко зображують недосконалості в рухах натомлених робочих рук, проступає та сама досконала лінія. Можливо, завдяки рукам самої Яніни Межецької: ті слугували їй компасом, коли пальці натискали кнопку спуску.

Переклад з англійської Юлії Куліш