Випуск 11. Числа

У війні числа завжди важливі, хоч і не оповідають усієї історії. Та й направду абстрактними ніколи не бувають. Звертаючись до класичних теорій Клаузевіца та Сунь-дзи й розглядаючи сучасне поле бою, автор цього есею міркує, як числа впливають на логіку війни. Числа, що у війні Росії проти України виявилися вирішальними й водночас оманливими.

За два тижні до повномасштабного вторгнення Росії в Україну я викладав солдатам Першої танкової дивізії Бундесверу у військових казармах поблизу Білефельда, що в німецькій Вестфалії. Поки я пояснював агресивний характер путінського режиму, у соцмережах і фахових середовищах ширилися чутки про неминучу війну проти України. Німецькі політики про це й чути не хотіли.

І от настав мій останній день із танковою дивізією. Я вечеряв у офіцерській їдальні із командиром — молодим полковником. Перед тим я прочитав, що росіяни зібрали близько 200 000 військових уздовж свого кордону з Україною та в Білорусі, тож запитав у офіцера Бундесверу, чи, на його думку, такої кількості солдатів достатньо для вторгнення в державу завбільшки з Україну. Він явно доти над цим не задумувався, але відповів швидко: ні, згідно з усім, чого їх навчали на офіцерських курсах, особового складу замало. Мовляв, нацистська Німеччина в 1940 році мобілізувала три армійські групи і близько трьох мільйонів чоловіків для вторгнення у Францію, а та менша за Україну. У такому разі, запитав я, як росіяни дадуть раду? Який у них план? План, відповів полковник, який спрацює, лише якщо Україна не чинитиме опору. Бо як чинитиме, стількох росіян і близько не вистачить.

Я покинув казарму з думками про числа, які ми обговорювали, і про російський план. Тоді я вже майже не сумнівався, що Путін намірився масштабувати конфлікт з Україною, і саме дописав матеріал з аналізом його статті «Про історичну єдність росіян та українців» (2021) як де-факто оголошення війни. І справді, 24 лютого 2022 року Владімір Путін розпочав сподіваний «бліцкриг» проти України.

Воєнна історія знає битви, у яких перемагало менше військо. Однак і китайська, і західна теорії війн наголошують на критичній ролі чисел. У трактаті «Мистецтво війни» Сунь-дзи розглядає чисельну перевагу радше як інструмент, ніж вирішальний чинник. У визначальний момент чисельна перевага вкрай важлива — хитрість, матеріально-технічне забезпечення й передбачливість важливі теж, — але, наголошує автор, чимало залежить від командувача.

У «Природі війни» прусський генерал Карл фон Клаузевіц надає числам суттєво більшого значення. Спираючись на не одне десятиліття досвіду в наполеонівських війнах, Клаузевіц називає чисельну перевагу, особливо в критичні моменти бою, найвагомішою запорукою перемоги у війні. Він стверджує, що головний стратегічний принцип — у вирішальну мить задіяти якнайбільше військових.

Схоже, ані Кремль, ані більшість західних урядів не змогли застосувати принципи сучасної війни за Клаузевіцом до ситуації в Україні. Бо якби застосували, то ні керівництво Росії, ні західна розвідка не прогнозували б падіння України за кілька днів чи тижнів. І ті, і ті вірили в бліцкриг, з огляду на числа неможливий. Єдиним сценарієм імовірної перемоги Росії була б Чехословаччина 1968 року або Крим 2014-го, коли нападники дістали мінімальний збройний опір чи взагалі ніякого. Після восьми років війни на сході України, із загартованою в боях українською армією, то був неправдоподібний сценарій.

У 2022 році росіяни планували наступати за сімома напрямками, нехтуючи ще одним твердженням Клаузевіца: армії виграють битви (і війни), зосередивши всі сили на одній вирішальній цілі. У випадку України такою ціллю була б столиця — Київ. На жодному з багатьох напрямків атаки чисельність російських військ не перевищувала чисельності українських у розрахунку три до одного. Росіяни, яким бракувало кількісної переваги, через кілька тижнів мусили відступити. Тимчасом українці, маючи чисельну перевагу над окупантами, почали успішний контрнаступ на Харківщині.

До хибних очікувань тієї зими доклався ще один чинник: історичний міф про російський «паровий коток». Якщо коротко, це уявлення, буцім, якщо Росія величезна, то її військова потуга теж. Історично воно засноване на баченні 1812 чи 1945 років як ключових віх російської історії. Однак то були радше винятки. У Кримській війні XIX століття, Російсько-японській війні 1905 року, війні Радянського Союзу в Афганістані в 1980-х, війні Росії в Чечні в 1990-х московські війська не змогли «пройтися котком». Навпаки, радше зазнали поразок, як і в балтійських країнах після революції 1917 року, у Польщі 1920 року й у Фінляндії 1940-го. Воюючи поза російською територією, радянські війська виявлялися слабкими.

«Паровий коток», якщо він узагалі колись існував, передбачав загальну воєнну мобілізацію — і та теж могла завернути геть не туди, як це сталося 1917 року, коли тисячі призовників-селян здійняли в Петрограді революцію, що поширилася по всій країні.

У 2022 році росіяни вірили у власний міф про «спеціальну військову операцію», а на Заході дехто очікував, що вони промарширують українськими степами, як Вермахт у 1941-му. Нічого такого не сталося. Українські захисники зупинили росіян північніше чотирьохмільйонного Києва, тому що росіян було просто замало. У вересні 2022-го через нестачу солдатів путінський режим ненадовго запровадив часткову мобілізацію. До війська примусово призвали тисячі чоловіків, поплатившись за це виїздом із Росії десятків тисяч освічених юнаків. Узимку 2022/23 років маневрена війна перейшла у війну на виснаження.

Кремль затявся продовжувати почасти з розрахунку, що війну на виснаження зрештою виграє більша країна — та, котра забезпечить більше людей і зброї. Наслідуючи радянські операції Другої світової, хай і не в такому масштабі, Москва звернулася до російського воєнного методу: хвиля за хвилею відправляти в атаку великі групи мобілізованих. Напевно, генштаб Росії сподівався успіхів зразка 1942–1943 років, коли радянська армія виснажила Вермахт. Проте російське суспільство не змогло надати стільки чоловіків, як у часи сталінізму. А українці повільно й упевнено навчилися завдавати серйозних втрат ворогу, який має чисельну перевагу.

Упродовж 2025 року характер російської війни проти України вкотре змінився. На сході тривала війна на виснаження, однак кількість солдатів на передовій дещо відійшла на другий план. Новим вирішальним числом стала кількість дронів для ударів як на фронті, так і вглиб тилу. Територія війни суттєво розширилася: Україна почала бити по всій європейській частині Росії. Розумно застосовуючи дрони на передовій, українцям вдалося частково уникнути логіки війни на виснаження, нав’язаної Росією. Новітні дрони уможливлюють асиметричну війну, завдаючи більших втрат російським військам і цим створюючи для України простори переваги.

Водночас війна дронів запустила нову гру в числа у зброярстві. На Заході ця галузь десятками років була цариною компаній, що спеціалізуються на виробництві невеликої кількості дуже дорогої зброї під особливі технічні вимоги. Вважалося, що такі танки, літаки, ракети й судна перевершують зброю масового виробництва. Через величезну ціну кількість продукції була вкрай обмеженою. Що підтверджує чисельність танкових, повітряних і військово-морських сил на Заході. Однак війна в Україні має всі шанси розвернути цю вже усталену тенденцію навспак.

Числа знову мають значення. Уперше це засвідчила нестача боєприпасів на першому році війни. Помалу Захід наново навчився масово виготовляти артилерійські снаряди. Але перевага в обсягах виробництва стала ще очевиднішою з початком масового випуску дронів. Тут або виробляєш більше за противника, або дорого розплачуєшся — і на полі бою, і в тилу. Дрони успішно знищують і цінну спеціалізовану техніку. Достатня кількість дронів ускладнює пересування навіть для найсучасніших західних танків і суден. Крім того, більшість держав Заходу не спроможні ефективно боротися з дронами. Україна, мабуть, — світова лідерка і за кількістю, і за технологічним розвитком дронів. Можливо, це буде одним із головних українських досягнень у цій війні.

Усяка війна — гра в числа. Це добре відомо ще з часів Сунь-дзи. У XIX столітті Карл фон Клаузевіц наголошував на ролі чисел у сучасній війні. У нинішньої війни числа свої, особливі. Щоб ліпше зрозуміти її в цілому, треба правильно витлумачити цифри як з історичної позиції, так і з сучасної. Утім, чимало чисел, про які говорить Клаузевіц, як і числа нинішньої війні, неможливо звести до абстракцій. Адже вони стосуються людських життів, конкретних доль, вкинутих у воєнну м’ясорубку. Жертви й збитки цієї війни мусять бути задокументовані й обліковані, проте пам’ятаймо про особисті трагедії, що ховаються за цифрами.

Переклад з англійської Ганни Лелів

Ілюстрація: Вікторія Бойко