Випуск 16. Гумор

Ремедіос Варо. Творчість як дім

У Парижі 1930-х іспанську художницю Ремедіос Варо (1908–1963) часто недооцінювали колеги-сюрреалісти з оточення Андре Бретона. Пізніша еміграція до Мексики принесла свої випробування. Проте саме Мексика — і дружба, що склалася там з іншими художницями, — допомогли Варо по-справжньому знайти себе. Цей есей оповідає про шлях мисткині крізь політичну боротьбу, війни та екзиль.


Ремедіос Варо
Ремедіос Варо у масці, створеній Леонорою Каррінґтон / Фото Каті Горна 

Жінка, одягнена в мантію зі світла, зосереджено, навшпиньки йде коридором. Зі стін до неї виринають постаті — її попередники на цьому шляху. Вони мовчать. Очі заплющені. Та їхня присутність ущільнює простір. Не дає подорожній загубитися в самоті. Волосся жінки пломенем здіймається до зірок. Вона сама як вогник. Та, котра стане в ряди тіней, коли завершить свій шлях.

Картина іспанської художниці Ремедіос Варо «Поклик» — моя улюблена. Нагадує мені про власний доленосний досвід. Як і Варо, я емігрувала під час війни. Одна думка врятувала мене від панічного страху в евакуаційному потязі. Думка, яка була й залишається моїм особистим вогником: і я, і мої попутники, і ще мільйони українців — не перші, хто емігрував через війну. Ми йдемо слідами попередників, які пройшли цей шлях майже сто років тому.

Я віддавна вивчаю українську культуру в екзилі першої половини XX століття. Тоді українські митці за кордоном не лише виживали, а й продовжували збагачувати світ своєю творчістю. Тож в евакуаційному потязі я уявляла о́брази з рисунків Олександра Архипенка — центральної постаті моїх досліджень — і перебирала, наче намистини, уривки з мемуарів емігрантів, опублікованих свого часу в «Червоній калині». Усі ті люди минулого були як тіні з картини Варо. Не могли до мене озватися, та я відчувала їхню присутність. Їхні історії живили мене.

***

Роботи Ремедіос Варо я вперше побачила на виставці 2026 року «Ти в серці змін. Сюрреалізм і антифашизм» у Музеї сучасного мистецтва у Варшаві. Через роботи сюрреалістів з усієї Європи куратори розповіли про боротьбу з авторитарними режимами не зброєю, а образом і словом. Ця боротьба точилась і в еміграції. Роботи українських та іспанських сюрреалістів, розташовані поруч, ніби вели діалог про способи сприйняття реальності, яку сформували воєнні катастрофи.

Неподалік від відомого фотопортрета української художниці Марґіт Сельської, яка позує з порожньою рамою, експонувався фотопортрет Ремедіос Варо в конструкції з маскою, що теж своєрідно обрамляє обличчя. Обидві світлини зробили друзі мисткинь, Александер Кшивоблоцький і Каті Горна відповідно.

Дружба, переїзди, пошук тепла й спокою — ключові слова в розмові про долю Ремедіос Варо.

картина поклик ремедіос варо
«Поклик» Ремедіос Варо  (1961)

***

Ремедіос Варо здобула освіту в іспанській Королівській академії витончених мистецтв Сан-Фернандо, 1930 року отримала диплом вчительки рисунка. Проте він мало що значив у консервативному середовищі Мадрида і ніяк не сприяв кар’єрі молодої художниці, яка шукала власний стиль. Ще під час навчання Варо познайомилась із сюрреалістами в Студентській резиденції, серцем якої тоді були Лорка, Далі та Бунюель. Мисткиня зацікавилася їхніми ідеями.

У Парижі Варо вперше побувала 1931 року зі своїм першим чоловіком, митцем Херардо Лізарраґою. Наступного року вони повернулися в Іспанію й оселилися в Барселоні, де долучилися до кола молодих авангардистів. Частина тамтешніх друзів, зокрема Естебан Франсез і Оскар Домінґес, підтримуватиме контакт із Варо в еміграції. На жаль, роботи художниці того періоду було знищено в роки війни.

Під час Громадянської війни, у 1936 році, Варо познайомилася з французьким поетом Бенжаменом Пере, який приїхав до Іспанії воювати в Інтернаціональних бригадах. Мисткиня була прихильницею республіканців: сюрреалісти, орієнтовані на свободу й самовираження, засуджували колоніалізм і фашизм. Між Варо та Пере спалахнув роман, і 1937 року вони разом поїхали до Парижа.

Там Варо познайомилась із сюрреалістами, які гуртувалися навколо Андре Бретона. У той період її творчість сильно залежала від оточення й обставин, через фінансові труднощі художниця бралася за комерційні підробітки. Колеги-митці часто сприймали її як femme-enfant — загадкову юну музу. Талант і переконання були радше доповненням до образу чарівної супутниці. На Бретонових зборах Варо, за словами Андре Тіріона, почувалась «як на іспиті».

Змінити роль вдалося лише в Мексиці. Однак шлях був непростим. У 1939 році уряд Франко заборонив повертатися в Іспанію тим, хто був пов’язаний із республіканцями. Варо виявилася відрізаною від рідних. Її молодший брат Луїс, призваний до франкістської армії, загинув. Коли почалася Друга світова війна, художниці загрожувала депортація з Франції. 1940 року Пере ув’язнили за комуністичні переконання, а Варо на кілька місяців опинилася під вартою за зв’язок із ним.

Мисткиня не залишила словесних свідчень про цей досвід. Проте в її картинах з’явилися тривожні мотиви високих стін без вікон і тісних приміщень, що навіюють клаустрофобію. А ще моторошний образ ревматичного болю, який мучив художницю протягом решти життя. Після звільнення Варо дізналася, що Лізарраґа перебуває в таборі інтернованих, і змогла домогтися для нього свободи. Наприкінці 1940 року Варо, Пере, Лізарраґа, багато їхніх друзів — усі були однодумцями й колегами — утекли в Марсель. Кілька місяців вони переховувалися від гестапо на покинутій віллі, у голоді й злиднях. Зрештою за сприяння Комітету надзвичайної допомоги Веріана Фрая їм вдалося виїхати. Так Варо опинилася в Мексиці.

Там художниця почала будувати життя з нуля. Спочатку заробляла, проєктуючи рекламу для фармацевтичної компанії Bayer; їздила з епідеміологічною експедицією у Венесуелу, де малювала малярійних комарів на замовлення Міністерства охорони здоров’я. У той час вона дізналася, що мати і старший брат Родріґо втекли від режиму Франко. Пере повернувся до Франції 1947 року. Варо залишилась у Мехіко, роззнайомилася з місцевими митцями. Та найбільшим джерелом підтримки було спілкування з іншими емігрантами, з якими її об’єднував спільний досвід.

малярія ремедіос варо
«Малярія» Ремедіос Варо (1947)

Здається, для Ремедіос Варо оточення було важливішим за місце перебування. Втім, у її щоденнику є такий запис: «Я прибула до Мексики в пошуках миру, якого не знаходила в Європі — там точилося жахливе протистояння, я просто не могла малювати серед такого неспокою». Схожими прагненнями керувалися фотографка угорського походження Каті Горна, яка документувала Громадянську війну в Іспанії, і англійська художниця Леонора Каррінґтон, яка познайомилася з Варо ще в Парижі. Обидві втекли від переслідувань нацистів.

Завдяки їхній дружбі постав маленький містичний художній світ. Троє мисткинь жили поряд у районі Ла-Рома й бачилися щодня. Вони цікавилися еволюцією свідомості, переказували одна одній сни, вигадували рецепти для «кухонної магії», практикували медитацію. Приятелі жартома називали їх «трьома відьмами». Ще художниці створювали маски, вбрання й ляльки, натхненні фольклором майя та ацтеків; влаштовували з ними перформанси для друзів і місцевих поціновувачів мистецтва. Вони вірили, що творчість має бути спонтанною та здатною викликати усмішку.

Особиста історія Варо втілилася в художній мові. Випробування стали о́бразами. За десять років художниця поступово здобула популярність. Роботи з її персональних виставок 1956 та 1962 років були швидко розкуплені.

Справжнім союзником та інтелектуальним партнером мисткині на новому шляху став її другий чоловік Вальтер Ґруен — австрійський єврей, який пережив концентраційний табір, утратив родину й емігрував за океан, де зрештою став власником музичної крамниці. Варо присвятила йому кілька картин, закодувавши в них музичні символи, а його самого зображала мудрецем, який «грає із сенсом музики».

Після раптової — від серцевого нападу — смерті художниці 1963 року Ґруен дбав про збереження та популяризацію її спадщини. Він зберіг щоденники й ескізи, уклав каталоги робіт, які викупив у приватних колекціонерів, щоб створити цілісну меморіальну збірку.

***

Ремедіос Варо писала: «Я прив’язана до Мексики більше, ніж до будь-якого іншого місця. Іспанію я знаю мало, бо жила там ще зовсім молодою. Саме в Мексиці я відчула прийняття і безпеку». Та це не означає, що Іспанії не лишилося місця в її мистецтві. Навпаки, в роботах Варо виразно прочитується іспанський контекст.

Маленька Ремедіос навчалася в католицькій школі для дівчат, де їй не подобалося. Батько-інженер першим повірив у доньчин талант, подарував олівці й альбоми, навчив креслити. Переконав ставитися до релігійних догм «по-філософськи», зосереджуючись на художніх символах.

Тому в картинах Варо монастирські келії та релігійні споруди бувають то в’язницею, то лабораторією творчості. На картині «Вишивання земної мантії» дівчата виконують філігранну роботу під наглядом суворого наставника з прихованим обличчям. А у «Створенні птахів» схоже на монастирське приміщення — це простір, де з музики, фарб і магії місяця, що їх поєднує чарівна істота, народжуються пташки — символ вільної душі.

вишивання зеленої мантії ремедіос варо
«Вишивання земної мантії» Ремедіос Варо (1961)

Хоч Варо стала атеїсткою, вона протягом усього життя цікавилася середньовічною алхімією та філософією. Її містицизм із мотивами духовного братерства і спільної інтелектуальної праці — не католицька традиція, а особиста інтерпретація. Також художниця переосмислювала релігійні сюжети Ель Греко, Сурбарана, Веласкеса, Гої.

«Я не хочу говорити про себе, адже переконана, що важливою є робота, а не людина», — писала Ремедіос у щоденнику. Праця була її головним життєвим якорем.

Еміграція дала Варо новий простір. Пережиті випробування спонукали мисткиню бути сміливішою і відкривати свої думки світові. У Мексиці, віднайшовши комфортні умови для творчості, Варо виробила власну художню мову, виразну й метафоричну — таку, що давала змогу не стикатися з болем безпосередньо.

Біографія завжди має коріння. Навіть якщо про нього не говорять прямо, коріння втілюється у творчості. У виборі тем, образів, символів. Полотна Ремедіос Варо не розповідають буквально про її бентежну юність, вигнання, війну. Але все це присутнє, заховане в метафорах.

Гадаю, у цьому полягає щастя людини мистецтва: вона носить у собі цілий світ, який може бути прихистком і зціленням. А творчість дає змогу збудувати з цього дім.

Валерія Мостенець
Валерія Мостенець

Історикиня мистецтва

Читайте також

Читати всі