Химерність мемів воєнного часу
Не секрет, що українські соцмережі воєнного часу рясніють мемами. У цьому есеї дослідниця Вікторія Грівіна аналізує мем про національну єдність українців і відстежує його джерело — картину американського художника про паранормальне. Та чи взагалі можливо — і чи варто — аналізувати жарти, особливо ті, що надто близькі до твоєї реальності?
Писати про візуальний гумор у часи війни дивно. Так дивно, що, написавши десятки гумористичних есеїв, пересипаних мемами про моє життя всередині досвіду війни і всередині України, я не можу нормально проаналізувати жоден із тих мемів — реакцій на повномасштабне вторгнення Росії в мою країну.
Щойно я починаю розглядати жарт крізь призму наукового аналізу, він перестає бути смішним. Вітґенштайн казав правду: мовлення зрозуміле, коли швидке, а гумор смішний, лише коли не сповільнений докладними поясненнями. Жодна премудра теорія, навіть Вітґенштайнів «Трактат», не здатна зробити мем «смішнішим».
А все ж таки. Представляю вам мем воєнного часу, безневинний, сповнений любові мем, який охоплює всіх і покликаний гіперболізовано показати єдність українських регіонів. Знаний під назвою «Усі ми різні, але всі ми українці».
Це зображення можна описати як зразкове ліберально-демократичне бачення країни, яке прославляє розмаїття й толерантність до всіх: жителів сходу, заходу, центру, півночі й півдня України. І, звісно, до Любчика, який, припускаю, втілює чи то нелегального мігранта, чи то загальну улюбленицю Чупакабру — легендарне чудовисько, яке свого часу з’являлося на українському телебаченні, аби заповнити порожній ефір. Однак від початку повномасштабного вторгнення ми про неї не чули. Сумую за Чупакаброю.
Я відхиляюся від теми навмисно, бо не хочу йти туди, куди нас веде цей мем про єдність. У керунку, куди зазвичай ведуть заяложені категоричні твердження. Коли хтось знову й знову проголошує щось начебто очевидне — хоч як парадоксально, зароджується сумнів. І той сумнів, як і надмірні повтори, каже: «Г’юстоне, у нас проблема». Можливо, ми повторюємося, щоб переконати самих себе?
Коли я вперше спробувала написати про цей мем, подумки пожартувала, що принаймні «східняки» і «західняки» подібні на вигляд. Мені, людині зі сходу, завжди неприємно вступати в дискусії на цю тему, ятрити давню лінію розколу, яку десятиліттями нав’язували російські медіа, розповідаючи про «кардинальні відмінності» між нами. Неприємно насамперед тому, що я багато писала для «західняків» (тих, що в західній Україні, і тих, що в західній Європі), працювала на них і при цьому завжди старалася стати своєю. Ніби намагалася довести, що я людина.
Упередження діють тихцем, тож приховувати свою іншість доводиться вкрай ретельно. Я розуміла, що мем про Схід-Захід може когось зачепити. Та, як виявилося, то я ще не знала історії оригінального зображення.
Оригінал — олійна картина 2021 року під назвою «Дослідниця паранормального». Написав її американський художник Майк Роджерс.
Тут зображено персонажку багатьох робіт Роджерса: Гетті Гіббс, яка, за словами автора, уявляє «сутності, з якими контактувала за роки праці». Отже, бачимо Гетті (центряки), Істоту-Богомола ліворуч від неї (східняки, до яких належу і я), Сірого Прибульця із Дзети Сітки (західняки) на передньому плані праворуч, Снігову Людину (північняки) і Людину-Метелика (Любчик). Помітивши позаду них привида, я усвідомила, що в українському мемі той представляє «південняків». І тут-таки розридалася, пригадуючи недавню евакуацію з міста-привида Олешків, безліч спустошених, знищених, загублених життів, випалену землю й окуповане Азовське море. Образ привида з півдня схожий на похмуру правду.
Я ж казала, ліпше не аналізувати меми. Особливо в часи війни. Особливо той, що про тебе.
Переклад з англійської — Ганни Лелів